RАB-тарифи

RАB-тарифи, RAB-регулювання (Ragulatory Asset Base – регульована база активів) або стимулювальне тарифоутворення чи “стимулюючі” тарифи – це методика, яка має прийти на заміну витратній моделі і докорінно змінити підхід до формування тарифів для розподільчих компаній — обленерго (операторів системи передачі електроенергії в локальних мережах), що відповідно позначиться на їхній виручці і можливості інвестувати кошти в інфраструктуру (будівництво та ремонт підстанцій, ліній електропередач). Обленерго – це підприємства, які доставляють електроенергію безпосередньо до споживача, і вони зможуть отримувати фіксований прибуток, якщо інвестуватимуть в оновлення мереж та надаватимуть якісний сервіс.

RАВ-тарифи – це тарифи, в яких певна частка прибутку йде на оновлення інфраструктури. Вона буде встановлена ​​в залежності від вартості активів розподільної компанії. Звідси й інша назва нової методики – “стимулюючі тарифи”, тому що вони, за задумом НКРЕКП, повинні заохочувати власників обленерго оновлювати інфраструктуру. Нинішня система розрахунку тарифів передбачає, що обленерго просто підсумовує всі свої витрати, а НКРЕКП – затверджує їх. Незважаючи на те, що регулятор може відмовитися затверджувати певні витрати, де-факто система “витрати+” дозволяє обленерго роздувати свої витрати, нічого не вкладаючи в модернізацію. НКРЕКУ встановила однакову частку прибутку – 12,5%, яка виділяється на модернізацію, як старих, так і нових активів компаній.

За інформацією НКРЕКП, через те, що власники не вкладали гроші в оновлення інфраструктури, зношеність мереж біля 70%, а граничний термін експлуатації більшості із них 10 років. Для споживача це означає проблеми із подачею струму, вимкнення світла у негоду і тд.  Показники надійності (безперервності) електропостачання в нашій країні залишаються найнижчими з усіх країн Європи (де вже давно застосовується RАB). Згідно з показниками SAIDI (середня тривалість перерв у електропостачанні на одного споживача на рік) в нашій країні, в середньому показник досягав 620-690 хвилин на рік у 2015-2018 рр. Це в 10-30 разів довше, ніж у країнах Західної Європи, вшестеро довше, ніж у країнах Балтики, втроє довше, ніж у Польщі, і вдвічі довше в порівнянні з показником Румунії.

За діючої методики тарифоутворення «витрати+» НКРЕКП щорічно переглядає для обленерго тариф на передачу електроенергії, приймаючи за базу витрати компанії попереднього періоду. При цьому регулятор повністю контролює і постатейно затверджує всі витрати монополіста.

Зрозуміло, що за такого підходу оцінити ефективність витрат компанії неможливо. Особливо якщо врахувати, що загальна довжина розподільчих мереж в Україні становить 800 000 км, що дорівнює 20 земним екваторам. Тобто фактично перевірити нереально.

Подібна методика породжує нецільове використання коштів, суспільну недовіру до обленерго, а також вічний антагонізм між постачальником і регулятором. Якщо енергокомпанія прагне максимально завищити видаткову частину, то комісіонери намагаються її якомога більше знизити, зрізуючи нарівні з нецільовими витратами іноді й життєво необхідні статті. Про реальні потреби монополіста в інвестиціях при цьому залишається лише здогадуватися. Очевидно, що йти в майбутнє з подібною постсоціалістичною практикою неможливо.

На противагу витратній моделі, у ринково розвинених країнах для природних монополій застосовується методика RAB-регулювання (Ragulatory Asset Base – регульована база активів). Її головна відмінність від «витрати+», полягає в розширенні бази регуляторного періоду, коли тариф для компанії встановлюється спочатку на три роки, потім на п’ять років, а потім і зовсім може досягти восьми років (як у Великобританії).

Упродовж цього періоду монополіст може вільно планувати свою інвестиційну діяльність, маючи гарантоване тарифне покриття. При цьому рівень прибутковості, що встановлюється для компанії, повинен забезпечувати інвестору справедливу ринкову норму прибутку, а також повернення вкладеного капіталу. Тобто монопольний енерго-, газо- або водопостачальний бізнес при RAB має бути інвестиційно привабливим.

Висока прибутковість разом з тривалими регуляторними циклами покликані мотивувати власника компанії ефективно планувати її роботу з метою максимізації прибутку і підвищення капіталізації підприємства. За логікою, при такій моделі інвестор не повинен бути зацікавлений у виведенні коштів з компанії, бо існують всі можливості для прозорого і легального заробляння грошей.