Директиви ЄС

Директиви ЄС — правовий акт, який ухвалюється Європейським парламентом, Радою Європейського Союзу або Європейською комісією. На відміну від постанови чи рішення, інструментів прямої дії, директива запроваджується через національне законодавство. Вона зобов’язує державу-члена у певний термін вжити заходів, спрямованих на досягнення визначених у ній цілей. Директиви — підпорядкований інструмент, вони повинні відображувати положення договорів, але вони так само, як і договори, мають верховенство над національним правом. Тож якщо якась країна не запровадила вчасно відповідну директиву до національного законодавства, вона однаково має силу закону в цій країні, і її порушення може бути оскаржено в Суді ЄС.

Згідно зі статтею 249 Договору про заснування Європейського економічного співтовариства 1957 року, Директива є обов’язковою для кожної держави-члена, якій вона адресована, щодо результатів, що їх треба досягти, однак залишає за національною владою цілковиту свободу обирати форму та засоби досягнення цих результатів.

Директиви належать до джерел вторинного права. На відміну від міжнародного договору (угоди), ­інструментів прямої дії, Директива запроваджується через національне законодавство. Вона зобов’язує державу-члена у певний термін вжити заходів, спрямованих на досягнення визначених у Директиві цілей. Імплементація директиви в національне право здійснюється шляхом зміни чи скасування діючих чи видання нових законів та підзаконних актів.

Якщо ж держава не запровадила вчасно відповідну Директиву до національного законодавства, подібна бездіяльність прирівнюється до порушень обов’язків, що випливають з установчих договорів Європейського Союзу, а Директива однаково має силу закону в такій державі, і її порушення може бути оскаржене в Суді ЄС.

Водночас право Європейського Союзу, в тому числі Директиви ЄС, іноді порівнюють із soft law або так званим м’яким правом, що являє собою сукупність квазіправових ін­ст­рументів, які не мають обов’язкової юридичної сили.

Однак цікавим для розуміння природи та значення Директив ЄС є рішення Суду Європейського Союзу (відомого також як Європейський суд справедливості) у справі «Van Duyn v Home Office», відповідно до якого Директиви ЄС можуть мати пряму дію.