Екскерівник «Укргазвидобування»: В Україні всі хочуть купувати газ, а не видобувати його

Ілля Рибчич – про вартість вітчизняного газу, перспективи українських родовищ та про те, чи все вирішують кадри у «Нафтогазі»

Україна залишається енергозалежною державою: із загального балансу споживання газу у 30 млрд кубометрів ми імпортуємо близько 10 млрд. У лютому ДП «Укргазвидобування» (УГВ) презентувало програму нарощування видобутку газу – «Тризуб», яка включає три напрямки: надглибоке буріння, освоєння покладів газу зі щільних порід та вихід на морський шельф. Перші кроки планується зробити вже у 2020 році. 

Презентацію програми проводив директор інтегрованого газового бізнесу НАКу та т.в.о. голови «Укргазвидобування» Андрій Фаворов. Сьогодні чиновник подав у відставку. Причина – трансформація діяльності НАКу та розділення цього дивізіону окремо на видобувний та комерційний напрямки, як і було раніше.

Це не перша спроба України швидко наростити власний видобуток газу, але особливих успіхів поки що не видно. Чи збережуться визначені в презентації кроки для збільшення видобутку, наразі невідомо. Нещодавно Mind поспілкувався з визнаним професіоналом галузі – Іллєю Рибчичем, який очолював УГВ у 1998-2010 роках (із невеликими перервами). Саме йому вдалося спочатку стабілізувати видобуток, а у 2009-му наростити його до 15,3 млрд кубів. 

Чому Україна не може збільшити видобуток; чи є перспективи у новій програмі «Укргазвидобування»; скільки насправді коштує газ українського видобутку; чи виправданим є розмір премій у керівництва НАК «Нафтогаз України» та чи правильну кадрову політику провадить зараз НАК і уряд. Саме такі питання ми обговорювали з паном Рибчичем. Вважаємо, що його відповіді стали ще більш актуальні на тлі сьогоднішніх кадрових змін у головній газовидобувній компанії країни. Пропонуємо увазі читачів першу частину інтерв’ю.

Чому в Україні не збільшується газовидобуток?

– Іллє Йосиповичу, сьогодні світові ціни на газ падають, багато компаній скорочують або закривають проєкти. Яку стратегію обрати державному «Укргазвидобуванню»?

– Україна залишається енергозалежною державою, і доки це триватиме, економіка і соціальне життя не покращаться. Якщо ми купуємо газ у Європі, держбюджет має лише ПДВ. Якщо збільшимо видобуток власного газу, отримаємо податок на прибуток, рентну плату, ПДВ, а ще будуть створені нові робочі місця.

На одного працівника УГВ припадає 18 працівників суміжних галузей: виробники бурильних і обсадних труб, хімреагентів, виробничого обладнання, вагончиків, сфера обслуговування, тощо. З суміжних галузей гроші теж надходитимуть в бюджет. Усі країни, які розвивають власний видобуток корисних копалин, та ще й експорт, – багаті. Та ж Росія від нафти й газу має понад 50% свого бюджету.

– В Україні кілька останніх років діяла державна програма з підвищення видобутку газу – «Стратегія 20\20», чому вона провалилася?

– Самих лише декларацій замало, потрібно хотіти це зробити, знати, як це зробити, мати команду висококваліфікованих спеціалістів. А у нас усі хочуть купувати газ, а не видобувати, тому нічого й не зроблено.

За останні шість років не відкрито жодного родовища. Так само було при владі [президента Віктора] Януковича, з 2010 до 2014 року УГВ теж не відкрила жодного нового родовища. Отож вже понад 10 років галузь у застої.

– Які родовища у нас ще залишилися?

– Родовища поділяються на маленькі, середні і великі. Маленькі – від 0,5 до 5 млрд «кубів», середні – до 10 млрд кубів, великі – більше 10-ти.

Під час мого керування було відкрито та введено в експлуатацію десь 25 родовищ. З них одне велике – Кобзівське на 40 млрд «кубів», одне середнє – Ульянівське на 8-10 млрд, решта 22-23 – маленькі. В результаті ми отримали близько 90 млрд кубів нових запасів.

– Минулого року, ніби-то, заявляли про п’ять маленьких родовищ…

– Родовищ не було. Шляхом дорозвідки були знайдені нові поклади на старих родовищах. А відкрили одне малесеньке родовище, без класифікації.

У звітах УГВ за минулий рік пишуть, що приростили 14 млрд «кубів». Цю цифру отримано через перерахунок покладів на старих родовищах. Якщо ви маєте 14 млрд приросту запасів, де збільшення видобутку?

«Укргазвидобування» має понад 40 ліцензій на перспективні площі. За шість років вони могли б провести розвідку, відкрити нові родовища і за два роки ввести їх в експлуатацію, тим більше, маючи на це кошти. З цих 40-ка ліцензій в реальності вийшло би 10-15 повноцінних родовищ.

– Але УГВ, маючи ліцензії, не могла отримати дозволи на геологічні роботи від місцевої влади. Про це багато говорилося й писалося, не можна саму лише компанію звинувачувати…

– Це теж правда. Я здогадуюсь, чому в Полтавській області за п’ять років не дали жодного дозволу на роботи УГВ, хоча в облраді були і БПП, і Народний Фронт, – ці політсили блокували питання. З одного боку, керівники держави декларують, що «ми збільшуємо видобуток», а насправді нічого не роблять.

Може, колишній керівник УГВ Олег Прохоренко і зробив би щось, якби отримав дозвіл хоч на якусь ділянку. Вони купили нові бурильні станки, багато чого підготували до розширення діяльності, але й багато чого поганого наробили, наприклад, з гідророзривами на діючих свердловинах.

– А що не так з гідророзривами?

– Гідророзриви не всюди можна робити, не всюди вони корисні, і не всюди дають ефект. Після «експерименту» Прохоренка 25-30% свердловин, на яких робили гідророзриви, просто загублені…

– Хто має прийняти рішення, де треба робити гідророзрив, а де – ні?

– В Україні є спеціалісти, які знають, де і що можна робити, все є в документації компанії. Та, схоже, у нових керівників була піар-кампанія: «Ми запросили іноземців, ми все зробимо». Скільки грошей витратили на іноземні гідророзриви, на іноземне буріння, де результат?

Та дайте нашим людям гроші та верстати, вони зроблять скоріше та якісніше, ніж іноземці. Якщо держава думає про власне виробництво, то дає можливість щось робити своїм спеціалістам. А десь купити, привезти і продати газ, це зовсім інша позиція й історія…

– Колись УГВ надавали дозволи без конкурсу…

– Були такі часи, коли ми продавали газ за зниженими цінами: 100 грн за 1 000 кубів, хоча інші продавали значно дорожче. Та й видавали ліцензії «зі скрипом» і дуже мало. Сьогодні всі в рівних умовах, і публічний продаж ліцензій – це правильно.

Та це не означає, що вже завтра УГВ отримуватиме нові ліцензії. Бо можна вигравати тендери, доводити свою спроможність, а ліцензії віддадуть зовсім іншим компаніям. Все вирішується на вищому рівні. Дайте можливість всім чесно вигравати конкурси!

Про перспективи видобутку

– Як ви оцінюєте перспективи видобутку українського газу за програмою «Тризуб»?

– Я би не називав програму «Тризубом», бо це державний символ, а нам пропонують лише ідеї. Там передбачено три напрями: розробку сланцевих покладів, розробку морського шельфу і надглибокі свердловини – це хороші варіанти, можна спробувати… Та що з того вийде?

Я далекий від думки, що надглибокі свердловини дозволять швидко збільшити видобуток. Візьмемо Шебелинське родовище – воно дуже виснажене, свого часу ми бурили там багато. У 2005-2006 роках компанія Shell вивчала ситуацію «на місці», в них уже тоді були прогресивні технології, і я особисто укладав із ними контракт. Їхній висновок був такий: збільшити видобуток за рахунок глибоких свердловин маловірогідно. Може, зараз усе змінилося?

– Як ви оцінюєте рішення УГВ залучити канадську компанію Vermilion Ukraine Exploration, на умовах УРП, до розробки двох ділянок у Сумській та Полтавській областях? Чого УГВ не вистачає, щоб самостійно розробляти?

– Я не можу зрозуміти рішення керівників НАКу та УГВ щодо іноземців. Це не такі великі родовища, щоб когось залучати.

Україна має поганий досвід залучення когось до спільної діяльності, бо тоді державна компанія абсолютно втрачає можливість впливати на роботу цього СП, як це сталося між УГВ і «Карпатигаз». Подивіться на «Укрнафту», де держава має 50%+1 акція, а впливати на роботу не може.

Якщо у вас немає власних коштів і ви не можете їх залучити, то віддайте на конкурс, хай працює приватний інвестор, це буде правильно.

– Які ваші особисті пропозиції щодо роботи видобувників на суші?

– Шукати треба там, де є. Це четвертий варіант – малі родовища, яких у нас багато, однак роботи не ведуться. Так, їх теж треба повноцінно оснащувати, вони не швидко окупаються, проте, це перспективно. Навіть, якщо сьогодні ціна на газ падає і зменшуються доходи компанії. Та це не ті доходи, які заважають розвитку.

Ціна на газ не завжди буде такою низькою. Цього року світова пандемія коронавірусу і тепла зима знизили попит на газ. А чи будуть і далі такі теплі зими? Навряд чи, бо у світі нічого не стоїть на місці. Крім того, треба і далі шукати на суші великі родовища.

– Вихід УГВ на шельф Чорного моря – чи є там перспективи для державного підприємства?

– УГВ сьогодні не проводить робіт на морському шельфі. І навряд чи займатиметься цим далі, бо не має ліцензій. Якщо держава зацікавлена саме в роботі УГВ на шельфі, то має видати ліцензію. У компанії сьогодні достатньо власних коштів, щоб виходити і працювати в морі.

– Може, практику СП можна задіяти на Чорному морі, бо у нас не вистачає технологій роботи на морському шельфі?

– Технології роботи на шельфі є в «Чорноморнафтогазі». УГВ свого часу  мало спільну діяльність з цим підприємством. Ми фінансували розробку родовищ в Криму, як то – Одеське і Суботіна, ввели родовища на Азовському морі.

Тож, якщо не ЧНГ, то «Укргазвидобування» може найняти будь-яку іноземну компанію, щоб пробурити хоч одну свердловину. А якщо вже відкрили там газ, можна залучити кредити, це вигідно. Компанія має працювати самостійно, це оптимальний варіант.

– Найперспективніша площа «Дельфін» у Чорному морі, її поділили на кілька ділянок, і дві вже виставили на конкурс УРП. Там великі площі, чи готуються вони під конкретні компанії?

– Не такі вже й великі ті дві ділянки, разом – 15 кв. км. Поки що це перспективні площі, потрібна розвідка з бурінням свердловин. Ймовірність наявності газу – 70-80%, не 100%. Я б віддав ці ділянки УГВ, хай вони займаються.

Якщо держава хоче віддати їх комусь іншому, жодних питань. Але – за умови, що вони не просто отримають ліцензію на 25 років, і лише за 20 років візьмуться до робіт. Вони повинні надати певний графік, де виписати: протягом року приступити до розвідки, протягом трьох провести стільки-то бурових робіт, а при отриманні промислового притоку газу облаштувати родовище і за рік подавати газ на материк.

– Чи варто було ділити площу на ділянки?

– Думаю, не варто, та це зроблено з певних причин: бояться, щоб комусь не вистачило. Але тепер може виникнути складна ситуація, коли на одній площі будуть працювати різні компанії. Газ має можливість перетікати по горизонтах, тому, хто перший пробурив «щасливу» свердловину на кордоні ділянок, і потрапив на газоносний горизонт, буде черпати газ зі всієї частини. Отже, можуть виникнути непорозуміння.

Я не хочу критикувати рішення держави, їм видніше. Вирішили віддати комусь ще, не страшно. Важливо, щоб хтось прийшов вже завтра, і почав працювати, а ми тільки говоримо. От завтра уряд знову зміниться, і знову будуть переглядати умови, за такої політики ніхто до нас не прийде працювати.

Як на мене, площу треба віддати «Нафтогазу» в особі УГВ. І в жодному разі не давати тим, хто прийде лише для того, щоб потім перепродати.

Про собівартість газу і заробляння коштів для розвитку

– Ви казали, що продавали газ по 100 грн за 1 000 кубів, компанії вистачало?

– У 2000-му році ми продавали газ «Нафтогазу України» по 100 грн за 1000 «кубів», з ПДВ. Це було $16, ми продавали його у збиток, десь 5-6 грн, цілий долар на 1 тис кубометрів був на той момент. Ми думали, за рахунок чого компанія має жити?

Тому було різко нарощено виробництво скрапленого газу, якщо у 1998 році компанія давала 44 тис тон на рік, то вже у 2000-му довели до 250 тис тон на рік, збудували Яблунівський завод скрапленого газу. Наростили переробку на Шебелинському газоконденсатному заводі до 1 млн тон на рік.

Отримані гроші вкладали в буріння і нарощування видобутку, будували компресорні станції. Бурили більше, ніж бурять сьогодні. Нам не вдалося у 2000 році збільшити видобуток, але ми його застабілізували. І потім поступово нарощували, у 2009 році було отримано 15,3 млрд кубів. З 2010року, після зміни керівництва, знов пішло падіння, і зараз маємо те, що маємо.

– Яка все ж таки собівартість видобутку українського газу?

– На старих родовищах собівартість невисокою залишається і сьогодні. Якщо рахувати так, як ми рахували раніше, то вона складає десь $30. Якщо зараз туди включаються  кошти, які йдуть на розвідку, то собівартість може відрізнятися. Думаю, краще, щоб кошти на розвідку закладалися у собівартість, бо тоді зменшуються податки для компанії.

– Старі родовища виснажені на 80-90%, і частка газу з маленькою собівартістю теж маленька. А як ситуація із новими свердловинами, що вводяться, вони менші за дебітом і більш складні, там яка собівартість?

– Дійсно, зі старих свердловин частка невелика. А коли ти вводиш нову свердловину на старому родовищі, вартість її значно дорожча, ніж була на старій свердловині, і амортизація трохи виросла. Тож, кожного разу загальна собівартість із нових і старих свердловин на родовищі повинна збільшуватися, на сьогодні вона має складати $30-33, може $35 за 1 тис кубів.

А от на зовсім нових родовищах і собівартість буде іншою. Але, нових родовищ ніхто не відкриває і не вводить в експлуатацію, тому і порахувати не можливо.

– Ви впевненні, що УГВ забезпечена власними коштами для повноцінної розвідки та збільшення видобутку? 

– Ми проводили розвідку і буріння за рахунок прибутку за проданий скраплений газ і нафтопродукти. Сьогодні схема розрахунку собівартості для УГВ змінилася, туди додалися кошти на розвідку. І, якщо в 2000-му  у нас було $16, то сьогодні – $160, це в 10 разів більше. От і рахуйте, чи є сьогодні в УГВ кошти.

Далі, зараз УГВ має до 8 млрд грн. на рік амортизаційних відрахувань. Це дуже великі кошти, які відправляються на інновації та поточні ремонти для старих родовищ, там треба міняти НКТ, труби, арматуру, багато чого іншого, проведення тих же гідророзривів. Цих коштів з головою вистачає для розвитку, я впевнений. Але ж їх треба в правильному напрямку використовувати.

– Видобуток «Укргазвидобування» у 2018-му і 2019-му роках декларується на рівні 15,5-15,7 млрд кубів, проте, саме товарний газ скоротився ледве не до 13 млрд кубів, а технологічні витрати виросли. Чому?

– Чому вони виросли? Бо їх написали, от і все. А товарний газ скоротився, і  видобуток, по факту, скоротився. Повторю слова Юрія Вітренка про нинішніх керівників УГВ. Він правильно сказав, і я його підтримую: «вони вміють рахувати гроші, вони розумні хлопці, знаються на економіці, політиці і сучасному світі, але вони не знають, як видобувати газ».

Скажу, щоб всім було зрозуміло: у найближчі 2 роки не можливо підняти видобуток, добре, якщо вдасться його просто стабілізувати. Потім можна спробувати піднімати, але для цього треба вести дорозвідку і бурити свердловини, а не казати, що родовище маленьке, не будемо ним займатися.

– Останніми роками «Нафтогаз» і УГВ залучали багато іноземних спеціалістів, і вони теж нічим не допомогли.

– Якщо ви думаєте, що можна просто найняти якогось іноземця, привезти сюди на високу посаду, дати велику зарплату, і він щось зробить – такого не буде. Скільки їх вже привозили – посиділи рік, отримали зарплату з бонусами, і поїхали.

Вони нічого не зроблять, бо не знають нашу економіку, наші реалії життя, та як з ними справлятися. Американські підходи – це добре, їх треба впроваджувати, але треба розуміти, що за один рік цього не станеться.

А наші компанії вже дійшли до того, що сьогодні там немає кому зробити економічний звіт за квартал та за рік за результатами. Наймають спеціалістів з-за кордону, і витрачають шалені кошти на маркетингові та консалтингові послуги. В два рази збільшили  кількість клерків, дали хорошу зарплатню, але ж вони не можуть навіть звіт зробити.

У другій частині інтерв’ю мова йтиме про Стокгольмський арбітраж, премії керівництву НАКу, роль Наглядових рад, приватний газовидобуток та незаслужене нехтування вітчизняними спеціалістами.

Джерело: mind