Енергетичний фронт: не згаяти час

Упередження ризиків проходження опалювального сезону є необхідною умовою стійкості України у війні

Останнім часом стає дедалі очевиднішим, що в Кремлі відводять саме енергетичному фронту одну з ключових ролей у примусі до завершення війни в Україні на його умовах. Причому йдеться про примус як Заходу, зокрема ЄС, так і самої України. Понад те, ретроспективний погляд на події минулих двох років свідчить, що цю стратегію Москва послідовно впроваджує ще з початку минулого року, відколи Газпром почав цілеспрямовано «сушити» європейський газовий ринок, жертвуючи навіть власною часткою в ньому на користь ненависних американців та змушуючи самих європейців переглянути підхід до надійності російських постачань, пише  Тиждень.ua.

У ЄС цей виклик зрозуміли, хоч і запізно, тож тепер доволі активно готуються до сценарію гострого дефіциту насамперед блакитного палива на ринку вже в найближчі місяці. Не будучи готовими з власної волі відмовитися від постачання російського газу в найближчі пару років, його найбільші споживачі, як от Німеччина чи Італія, усвідомоюють, що це відбудеться вже цього року у вигляді контр-санкцій з боку РФ.

12 липня 2022 року на глобальному енергетичному форумі в Сіднеї виконавчий директор Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) Фатіх Біроль заявив, що «ми перебуваємо посеред першої по-справжньому глобальної енергетичної кризи… і я впевнений, що ми ще побачимо найгірше в її розвитку». За його словами варто очікувати удару, який перевершить за масштабами найбільші енергетичні цінові шоки, що вражали світ після арабського ембарго 1973 року та іранської революції 1979-го. Адже одночасно буде дефіцит нафти, газу та електроенергії. Китай, готуючись до кризового сценарію, уже навіть заявив про намір скасувати заборону на вугілля з Австралії, запроваджену раніше з політичних мотивів. У Пекіні не на жарт побоюються різкого зростання конкуренції за вугілля серед споживачів по всьому світу, в умовах припинення його постачання до ЄС із Росії, та дефіциту газу на європейському ринку.

Єврокомісія своєю чергою також підготувала план екстрених заходів щодо пом’якшення наслідків можливої зупинки постачання російського газу, оскільки бачить значний ризик того, що Москва різко та в односторонньому порядку зупинить постачання палива цього року. Щодо Німеччині, яка є найбільшим споживачем російського газу на континенті, голова Федеральної системи мереж (аналог ОГТС України) Клаус Мюллер заявив, що в разі припинення постачання Газпромом домогосподарства країни сильно не обмежуватимуться, однак доведеться обирати, які заводи повністю відключити від палива. Навіть віце-прем’єр сусідньої з нами Румунії Келемен Хунор нещодавно заявив, що Європу чекає «найсуворіша зима за останні 60 років». Хоча це якраз одна з небагатьох європейських країн, яка майже повністю забезпечує внутрішні потреби у блакитному паливі за рахунок власного видобутку й має доступ до газу з газогонів на півдні.

Виклик невідомчого рівня

Проте в Україні, схоже, не вповні усвідомлюють усі складові енергетичної загрози найближчого опалювального сезону. Зокрема складається враження, що сценарій його зриву на підконтрольній Україні території в результаті цілеспрямованих дій російських військ або серйозно не розглядається, або видається високопосадовцям настільки нездоланним, що для упередження пов’язаних із ним загроз мало що робиться. Ситуація дедалі більше нагадує вторгнення 24 лютого, коли за визнанням ключових спікерів від влади, до захисту за межами зони ООС належним чином не готувалися через небажання вірити в загрозу повномасштабного сухопутного вторгнення.

Тим часом саме енергетичний удар із метою повномасштабного зриву опалювального сезону по всій Україні чи на більшості території може й із високою імовірністю буде розглядатися Москвою як основний важіль примусу Києва до капітуляції або принаймні дестабілізації тилу в умовах, коли на фронтах досягнути великих проривів буде неможливо.

Днями прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив про те, що в уряді уже три місяці активно ведуть підготовку до різних сценаріїв проходження опалювального сезону і зосереджені на забезпеченні стійкості за чотирма параметрами: достатньої кількості запасів газу в ПСГ, вугілля на складах, готовності енергогенеруючих підприємств та інфраструктури, а також підготовки до екстрених ситуацій.

Утім, виконання цих завдань нагадує перекидання розпечених вуглин між відомствами та окремими компаніями, коли кожен намагається уникнути пов’язаних із виконанням завдань фінансових проблем і водночас відповідальності. А досвід подібних з’ясувань стосунків у нещодавній українській історії свідчить, що в результаті в критичній ситуації доведеться шукати винних в умовах втраченого часу.

А натомість гарантування енергетичної безпеки країни найближчого опалювального сезону потребує складних і невідкладних рішень щодо концентрації ресурсів, фінансування та, ймовірно, змін до законодавства, які виходять за межі можливостей окремих компаній, міністерств чи навіть гілок влади. І без ухвалення необхідних комплексних рішень та якнайшвидшого початку їх реалізації країна насправді може бути поставлена на межу соціального вибуху в тилу навіть за умови стійкості на фронті. А ціна вирішення проблеми, навіть суто фінансова, стрімко зростає, і далі лише збільшуватиметься.

Оманливий газовий баланс

Газпром майже припинив транзит газу українськими газогонами. У червні, за даними Оператора ГТС, місячні обсяги транзиту газу через українську ГТС впали до 1,25 млрд кубічних метрів із 3,3 млрд кубічних метрів заброньованих на цей час потужностей. Понад те, це у 3–5 разів менше, аніж транзитувалося в середньому на місяць упровдож кількох попередніх років. Іншими словами Кремль уже відмовився від транзиту 80% газу, який ішов через українську ГТС ще 3–4 роки тому, і припинити транспортувати залишок для нього не буде проблемою. Хоч завтра. Тим більше, що ключові союзники Кремля в південно-східній Європі, як то Сербія чи Угорщина, ще з минулого року отримують паливо через Турецький потік.

Припинення транзиту означатиме різку актуалізацію принаймні двох загроз. По-перше – дефіцит і зростання ціни газу на західних кордонах України, особливо у Словаччині. По-друге – зникнення будь-яких запобіжників для «випадкового» знищення газогонів, якими навіть українське блакитне паливо транспортується через Дніпро з лівобережних регіонів, де його видобувають, до правобережних і південних, де його споживають. Наприклад, як свідчать дані Держстату, із майже 19,4 млрд кубічних метрів видобутого в усій країні 2021 року газу менше 1,5 млрд кубічних метрів припало на свердловини Галичини, тоді як 9 млрд кубічних метрів було видобуто на Полтавщині, а решту – здебільшого у прилеглих до неї районах Чернігівської, Сумської та Харківської областей.

За даними Оператора ГТС України, споживання природного газу в 2021 році склало 26,8 млрд кубічних метрів. Із них на потреби населення та виробників тепла надійшло 14,9 млрд кубічних метрів, непобутові споживачі (до яких належать і бюджетні організації, як-от школи, садочки, лікарні, шпиталі і т. п.) використали 11,9 млрд кубічних метрів.

Причому оприлюднена розбивка по регіонах свідчить, що більша частина, щонайменше 17 млрд кубічних метрів, була спожита на Правобережжі України. І значно менше – 4 млрд кубічних метрів – на нині окупованих територіях або в районах, куди постачання газу стало неможливим уже тепер через руйнування внаслідок бойових дій, і навряд чи буде відновлено до початку опалювального сезону (головно на все ще підконтрольній частині Донецької області).

Найбільшими споживачами газу на Правобережжі були насамперед Київ, область та сусідня Черкащина, які сукупно у 2021 році спожили 4,6 млрд кубічних метрів блакитного палива. Цей регіон віддалений від західноукраїнських сховищ та водночас максимально вразливий до можливого припинення постачання газу з лівобережних газовидобувних областей у разі руйнування всього кількох газогонів через Дніпро. При цьому більша частина столиці та інших великих міст названих регіонів опалюються взимку газом і не можуть бути переведені ані на вугілля, ані на інше тверде паливо. Ще більш вразливі до такого сценарію споживачі Одещини та Миколаївщини, які в 2021 році спожили понад 2,4 млрд кубічних метрів, та Дніпропетровщини й підконтрольної частини Запоріжжя (сукупно близько 4 млрд кубічних метрів).

Прем’єр-міністр запевняє, що Нафтогазу «поставлене завдання до початку опалювального сезону мати у сховищах 19 млрд кубічних метрів газу». Однак фактично станом на тепер у сховищах заледве 11,3 млрд кубічних метрів. Причому із них близько 4,7 млрд – це технічний газ, який не може бути використаним для потреб споживачів. Тобто реальний запас підйомного палива становить наразі ледь більше 6,5 млрд кубічних метрів. І судячи з того, що станом на початок червня його там було, за повідомленнями тих-таки чиновників, більше 10 млрд кубічних метрів (5,3 млрд кубічних метрів – без технічного), темп закачування за місяць навіть влітку не досягає й 1 млрд кубічних метрів. А до початку опалювального сезону залишається заледве три місяці. І за такого темпу вийти бодай на 10 млрд кубічних метрів за «підйомного» блакитного палива зі сховищ навряд чи вдасться.

Основна причина повільних темпів закачування палива, яка й загрожує зривом визначеного урядом орієнтиру в 19 млрд кубічних метрів (тобто 14,3 млрд кубічних метрів того, що може бути піднятий для потреб споживачів), у високих цінах на європейському ринку та відсутності необхідних коштів у Нафтогазу. Останній нещодавно заявив про бажання відтермінувати виплату вже наявних боргів перед кредиторами, проте отримав у відповідь наразі лише зниження кредитних рейтингів до переддефолтного рівня. А очільник Нафтогазу Юрій Вітренко, коментуючи очікування уряду щодо обсягів закачування, за інформацією ЗМІ відверто заявив, що «якщо уряд хоче забезпечити рівень 19 млрд кубічних метрів – це вже завдання уряду забезпечити необхідне фінансування для закупівлі такого обсягу імпортного газу».

Тож наразі закачування ведеться головним чином за рахунок газу внутрішнього видобутку, причому насамперед дочірніх структур самого Нафтогазу. І без пошуку необхідних коштів на рівні держави (наприклад із ЗВР) або цільової допомоги США (які могли б поставити певний обсяг у рамках ленд-лізу), країна ризикує восени опинитися в ситуації, коли незалежно від того, чи будуть знайдені гроші, забезпечити необхідний обсяг блакитного палива може виявитися неможливо вже фізично. Не кажучи про те, що ціна на нього на європейському ринку може зрости і до 3, і до 5 тисяч доларів за тисячу кубічних метрів.

Вразливе місце планів як уряду, так і Нафтогазу, – сподівання на те, що Україні буде доступний газ внутрішнього видобутку в співмірних із нинішніми обсягах видобутку. Це слугує основним аргументом тих, хто заперечує проти імпорту блакитного палива за наразі справді дуже високими цінами. Дехто наполягає, що й нинішніх запасів разом із внутрішнім видобутком цілком вистачить в умовах зменшення споживання палива в країні, особливо промисловими споживачами.

Однак базовим сценарієм, в умовах затягування війни з РФ і дедалі наполегливіших вимог у самій Росії завдати ударів по комунікаціях через Дніпро, мав би все ж бути сценарій, за якого газ внутрішнього видобутку в будь-який момент може виявитися неможливо транспортувати щонайменше до правобережних регіонів. А на родовища Лівобережжя України, як уже заначалося, припадає понад 90% усього внутрішнього видобутку блакитного палива.

Основним джерелом газопостачання в такому випадку залишаться накопичені в підземних сховищах кубометри. Украй сумнівним виглядає імпорт блакитного палива з ЄС, який і сам, принаймні у своїй центральній та східній частині, зіштовхнеться з гострим дефіцитом палива через припинення його постачання Газпромом. Чи буде можливість Україні імпортувати з європейського ринку мільярди кубометрів газу, коли через його дефіцит доведеться масово зупиняти підприємства в самій Німеччині, Чехії чи Польщі, питання радше риторичне. Угорщина, до речі, не чекаючи опалювального сезону, уже заборонила транспортування газу за межі країни.

З вугіллям ситуація ще гірша

В умовах згортання економічної діяльності в країні виникла ілюзія надлишку потужностей в електроенергетиці. В уряді навіть почали будувати плани нарощування експорту струму до ЄС у найближчій перспективі. Причому навіть не в рази, а на порядок. Уже в першому півріччі Україна збільшила виручку від експорту електроенергії у півтора раза, порівняно з минулим роком. І наша країна справді має навіть на підконтрольних територіях чималий надлишок потужностей електростанцій, які за повного завантаження та наявності необхідних ЛЕП здатні забезпечити масштабні постачання струму за кордон. Однак це можливо лише теоретично. Насправді все залежить від собівартості виробництва такої електроенергії, впливу на екологію (оскільки значна частина ТЕС уже давно застаріли й потребують або глибокої модернізації, або й виведення з експлуатації) і найголовніше – наявності достатніх обсягів палива. З останнім ситуація якраз цього опалювального сезону так само може виявитися ще більш складною, аніж із газом.

Із 156,6 млрд кіловат-годин усього струму, виробленого в країні минулого року 86,2 млрд кіловат-годин були згенеровані атомними електростанціями. Причому з цього обсягу 35,5 млрд кіловат-годин припало на найбільшу в Україні, проте наразі захоплену російськими військами Запорізьку АЕС. Ще 1,1 млрд кіловат-годин виробила торік теж захоплена росіянами Каховська ГЕС. На окупованих територіях залишилися також понад ⅔ усіх вітроелектростанцій країни. І якщо АЕС, що залишаються на підконтрольній території, можуть продовжувати роботу на наявних запасах палива або збірках, що постачатимуться американською Westinghоuse зі Швеції, то з тепловими електростанціями ситуація набагато складніша.

ТЕС в Україні, як і Теплокомуненерго та міські теплоелектроцентралі, традиційно працюють на двох видах палива: природному газі та вугіллі. З першим явно не та ситуація, щоб збільшувати його спалювання для виробництва електроенергії. Водночас не менш вразливою цьогоріч буде й та частина теплопостачання та електроенергетики, яка працює на вугіллі.

Постачання вугілля внутрішнього видобутку споживачам тотально залежне не лише від роботи всього кількох залізничних мостів через Дніпро, а й колій у прифронтових районах Донецької та Дніпропетровської областей. А ті є об’єктами атаки ворога навіть незалежно від бажання зупинити постачання палива, адже ними в напрямку лінії зіткнення рухається зброя та все необхідне постачання для українських військ. При цьому дані Міненерговугілля свідчать, що у 2021 році із 22,15 млн тонн усього видобутого в Україні енергетичного вугілля понад 21 млн тонн було видобуто на шахтах Донбасу та прилеглих до нього районів Дніпропетровської області (зокрема ДТЕК «Павлоградвугілля» – 16 млн тонн). Видобуток на шахтах Львівщини та Волині ледь перевищував 1,1 млн тонн за рік, або 5% загальноукраїнського видобутку.

При тому, що щомісячні потреби країни у вугіллі минулого опалювального сезону коливалися в межах 3,4–3,5 млн тонн. Значну частину покривав імпорт, який тоді був можливий через порти. Натомість повністю замінити вугілля внутрішнього видобутку постачанням залізницею з Польщі (чи через Польщу з інших країн) в останній момент також буде фізично неможливо, навіть за умови цілісності залізничних шляхів.

Тому робота вугільних ТЕС, особливо на правому березі Дніпра, у разі ударів росіян по залізничних мостах через Дніпро залежатиме головним чином від обсягу накопичених на складах ТЕС та залізничних станцій запасів вугілля до початку опалювального сезону. А станом на середину липня запаси вугілля на складах, за даними прем’єр-міністра, становили всього 1,5 млн тонн. Це менше двотижневої потреби за минулорічних обсягів споживання цього палива взимку. Денис Шмигаль повідомив, що до початку опалювального сезону цей обсяг має зрости принаймні до 2 млн тонн.

Проте навіть якщо цьогоріч потреба й буде меншою через зупинку чи неповну роботу промислових підприємств та втрату частини споживачів на окупованих територіях, то все одно цих запасів занадто мало для проходження навіть місяця опалювального сезону у випадку, коли підвезення палива зупиниться. І це за умови, що вугільним ТЕС не доведеться компенсувати дефіцит газу для тих споживачів, які матимуть можливість замінити опалення на електричне або збільшити споживання струму для обігріву житла.

У цих умовах критичного значення набуває готовність української інфраструктури до гнучкості в заміні одних видів палива та енергоресурсів іншими на випадок неможливості постачати одне з них. Тому вже зараз важливо почати формувати запаси вугілля на ТЕС та розташованих поряд залізничних станціях (бодай на правому березі Дніпра). І з розрахунку не на 2–3 тижні повноцінної роботи (як це відбувається нині), а принаймні на 2–2,5 місяці. Досягнути такої мети неможливо без збільшення імпорту вугілля з Польщі або через неї та завчасного укладання угод про постачання палива від компаній з-поза океану (як з Америки, так і з Австралії) на сам опалювальний сезон.

Наразі, як свідчать нещодавні заяви прем’єр-міністра, уряд виділив лише 1,4 млрд грн на закупівлю резервного обладнання для регіонів, у яких можуть виникнути екстрені ситуації. Однак цих ресурсів навряд чи вистачить більше, аніж для точкового реагування в пожежному порядку на критичні ситуації в окремих місцевостях. Якщо виникатимуть проблеми з постачанням палива цілих районів, обласних центрів чи тим більше міст-мільйонників, такої підготовки явно виявиться недостатньо.

Усюди, де це ще можливо, потрібно в найближчі місяці вжити заходів для переведення котелень на альтернативні види палива на випадок, якщо буде неможливим постачання проєктного. Насамперед йдеться про численні бюджетні організації, де це може бути зроблено за рахунок цільової дотації з державного бюджету.

Проте наразі очевидно, що в разі проблеми із забезпеченням газом чи виробленим із нього теплом громадяни по всій країні змушені будуть збільшити використання електроприладів для обігріву та приготування їжі. Тому важливо, щоб уже нині енергопостачальні компанії та принаймні державні керівні компанії зайнялися збільшенням потужності та ремонтом мереж як у містах, так і в окремих будинках для уникнення колапсу у випадку зростання обсягів споживання громадянами. А це потребує додаткових витрат і капіталовкладень, а найголовніше – не відбудеться без замовлення таких робіт органами влади. Під такі замовлення на збільшення потужності місцевій та центральній владі важливо забезпечити й залучення коштів (наприклад, цільові пільгові кредити держбанків).